О Спасе. Практика

Якоріння або карбування станів.

Якоріння або карбування станів.

Всім відомий собака Павлова, в якого при вмиканні світла тече слина. Але те, що люди такі ж самі собаки Павлова, мало хто усвідомлює, бо це якось соромно й наче ганебно.

Але з тим нічого не вдієш та навіть таке знання трохи спрощує деякі дії. Наприклад, стани які досягаються у перебігу здійснення різних вправ та чуттєвий досвід отриманий при цьому, не завжди може бути відтворений по-перше миттєво, по-друге, з тією ж глибиною та якістю, по-третє, відтворений взагалі.

На навчанні йшла мова про асоціативне з’єднання символу та стану. Тобто про якоріння – це більш відомий та короткий вислів, а по нашому - карбування. Біда якоріння, як такого – це можливість несвідомо натрапити на якірний символ та, знов таки несвідомо, видати якийсь невідповідний до дійсності відгук тіла чи почуттів. Це якщо якір у вигляді слова, зорового образу – символу чи пісні – мелодії. Все це поганий вибір. Навіть якщо цей образ дуже рідкісний. Вірогідність натрапити на ньго десь на краї полю сприйняття - присутня. А тоді неконтрольована поведінка майже гарантована.

Як завжди у характерстві виникає питання, як користуватись тим, чим не дуже добре користуватись, або як користуватись не так, як загал?

Тут нам допомогла, як не дивно, радянська армія. З паршивої вівці хоч вовни жмут.

Перше, у деяких структурах деяких структур з трьохлітерних скорочень, була розробка у вигляді якоріння-карбування на декілька вдихів або видихів чи на їх коротку послідовність. Що мається на увазі?

Наприклад, три коротких вдихи поспіль або навпаки видихи – це добий якір. Але таких якорів не може бути багато, бо не рахуючи людина розуміє цифри 1,2 та 3. Цифру чотири вже потрібно рахувати. Комбінаторіка дає вісім якорів. З іншого боку цього досить, вісім станів для якоріння ще потрібно знайти.

Й на останнє.

Перше, чому саме вдихи-видихи це добре, а інші якорі погано?

А тому що вдих та видих це гештальтний або цілісний прояв власного тіла . В них присутній не якийсь штучний символ чи зоровий уявний, нехай і природній, а символ який має відношення тільки до того, хто його відтворює, бо в ньому приймає участь саме власне тіло й нічого більше. Себто ніхто не може відтворити риси символу, бо вони тільки у власних відчуттях та звуках пов’язаних з ними. Тому це добре.

Але всього аж цілих вісім. Кому що.

А іще цікаво згадати абетку Морзе... Доооо-мі-кі Лу-наааа-ті-кі Баа-кі-те-кут