Спас. Характерство. Хитрая наука козаков.

Перше. Шойдочого.
- Діду, а от як ви знаєте що, як і коли в лісі відбувається? Коли ми йдемо по трави, чи то по справах, а ви кажете, давай посидім, почекаем, нехай пройдуть. Тільки нікого не видно, ніхто не йде, а потім ви кажете – все, можна йти, пройшли. Як ви то знаєте? Нічого не видно, тілько рідко бува чути що хтось йде, біжить чи ломиться.
- Тебе мабуть звуть Шотаяк. Але гаразд, то важливе питання, важко розповісти про це, я спробую. Розповідь буде тривалою та не простою, хоча наприкінці вийде так, що нічого важкого та складного немає.
От дивись, як у Вкраїні кажуть на дурня або телепня? Чув таке: «тямки нема»?
- Так, авжеж.
- О! А шо воно за тямка така? Люди кажуть «тямущій»…так то який? А такий що має розум та кмітливість. Але є й по нашому, по характерницьки. То де вона та Тяма і як воно коли їй нема?
А по нашому так. Коли мозок людини працює, він випромінює, тобто світиться. Теє світло мозку відрізняється та відокремлюється від світла тіла. Навіть можна казати, що світло тіла воно засмічене почуттями. Чуття – це здібність людини щось сприймати взагалі. Відчуття – це сприйняття тіла: зір, дотик, смак, нюх, слух. А ось почуття, це сприйняття , скажімо так, душі, це те, що грекі звуть ємоціями. Так от, Тяма світить або жовтим, як Сонце, або синім, як Воля, або ніяким. Є декілька народів, у яких жовтий та синій кольори звуть однаковим словом, також це відображено на прапорі України. Тобто Тяма або природніх кольорів, або прозора й не засмічена почуттями.
От зараз нас і цікавить коли Тяма ніяка, а ніяка вона, якщо в ній тиша. Це її природній стан та в ньму вона має цікаву й корисну для нас здатність – відображувати стан речей до яких торкається наша свідомість за допомогою уваги.
А коли Тями нема, то немає никого світла, навіть того що ніяке. Тобто немає навить прозорої оболонки навкруги голови, про що й казали, воно не тямуще, бо тямки нема. Так і кажемо, в побутовому сенсі кмітливості – тямка, а по наших справах – Тяма.
-Зрозуміло. Діду, а скажіть, теє світло, теж саме що й на образах малюють?
-Так, це воно. Раніше воно як було… багато людей мали здатність теє світло бачити. Приходить ото волхв, щось провіщає, промову якусь промовляє, дивляться люди, а Тями то й нема! То гнали такого волхва брудним віником, якщо не киями.
Тепер майже ніхто не бачить таких речей, тому приходить поп, який від слова «жерти» жрець, а не від слова «зреть», Тями нема, але воно ж «свйащеннік», ручку йому цілувати треба. Тому й вибили в народі теє бачення, бо ніякий ватажок, волхв, князь та каган не можливий був, якщо не бачили на ньому ознаків кмітливості та тямущості.
Та й то, як навіть і є та ознака, це тільки означає що є здатність, що людина придатна до якогось діла та роботи. Ще тре вміти користуватись цим, а ото вже велика наука, частина всієї науки Спасу.
Вміння користуватись Тямою складалися з такого: вміння тримати Тяму банею, тобто шатром, або куполом, накриваючи простір навколо себе, тримати її ряднинкою, простеленою по землі, відчуваючи будь який рух або робити, такий собі, хоботок, чи то й два, аби торкатися речей на відстані, розуміючи у якому стані вони знаходяться.
Та й цей список дуже приблизний, бо як розумієш шо й до чого, коли та як, то сам починаєш собі видумувати способи користування Тямою, виходячи з власного розуміння та досвіду. Але з початку цей досвід та розуміння повинно отримати.

Друге. Шотаяк.
Головною властивістю Тями є те, що вона ніяка, як в голові тиша, а то навіть й Тиша. За умови панування тієї Тиші в голові, а відтого й у Тямі, Тяма зовсім взагалі ніяка, але вона має здатність стати якоюсь. Цей замудрований вислів має означати просту річ, як наша увага та, через неї свідомість, торкаються чогось, то Тяма стає, тим чого торкнулась увага.
Іншими словами, на прикладі, якщо у свідомості панує тиша, й ти своєю свідомістю торкнувся вогню, зосередивши на полум`ї увагу, то Тяма дає тілу Відчуття вогню – тепло, світло, рухливість, легкість, а Серцю передає його Почуття – жвавість і інші.
Але є й біда, вона полягає у тому, що ці відчуття й почуття настільки непомітні, слабкі, рухливі й недовготривалі…що ми їх просто не помічаємо. Тож аби почати помічати цеє малопомітне хазяйство, потрібен деякий вишкіл і тре приділити цьому трохи більше уваги.
Як це робиться.
Найпростіший та водночас найскладніший спосіб – сісти й спрямувати всю свою увагу на щось, на воду, хліб, вогонь чи ще щось, не важливо. Важливо інше, у козаків не було 100 років, щоб сидіти й дивитися на воду чи вогонь і з часом вони винайшли спосіб більш складний, бо складений зі складових частин, але більш простий, з точки зору витраченого часу на отримання потрібних відчуттів.
Перший крок – ніж.
- Перший крок дуже простий. Відчуй на своєї голові шляпу. Таку шляпу, з великими полями!!!... хе…хе… ну як? Виходить?
- Авжеж, от я бачу…вона така…чорна, така…велика, десь до средини плеч.
- Угу… бачу…виглядає…скажи ще «я відю». Я тобі казав бачити чи відчути? От і відчуй! Нашо воно потрібно, «чорна»… «кругла» - це все про те як воно виглядає, а потрібно як відчувається! Зрозумій відмінність, різницю… бачу і відчуваю.
Ну то ладно, то з мого боку була провокація, я ж наперед знав як ти відповіси. І твоя відповідь дуже важлива, вона показує як пересічна людина реагує на таке просте завдання. Вона починає уявляти собі як виглядає, замість того щоб відчувати. Тобто, як я буду виглядати у тієї шляпі. І доки ти не зробиш цю маленьку дрібничку – почнеш відчувати замість уявлення, нічого не вийде.
Так от, щоб дійти до того простого відчуття тої «шляпи», а звали її «бриль», треба цю вправу дуже сильно ускладнити. Але потім навпаки спростити.
Отже почнемо ускладнення.
Для цьго візьмемо ножа. Або цвях підійде. Це повинна буди залізяка, та й гостра на кінці.
Піднеси цю залізяку до лоба, повільно, так щоб вона наближалася до точки трохи вище міжбров`я та не доторкаючись шкири десь на чверть нігтя. Ось так, да…ну, відчуваєшь щось чи ні?
- Нуу..еее, щось таке є, відчуття досить сильне та чітке, хочь і не зовсім зрозуміле. Як би свербить, давить…неприємно. Й давить якось дивно, якби всередині лоба, не на поверхні шкири, а десь або в кістці, а то й десь за нею.
- Ну хоч шось з тебе, хочь якась користь.
Добре, дійсно так і є. Такеє ми й очікували. Далі роби ось що. Відведи ніж від лоба на відстань десь у дві довжини пальця. Відчуття зникло? Так і тре буть. Тепер навпаки піднось ближче знов. З`явилося? Трошки раніше?
- Ага, десь два- три пальці.
- О, молодець! От тепер у такий спосіб тобі тре зробить так щоб те свербіння ти відчував на відстані у дві-три довжини пальців. Відвів – пропало. Підніс – з`явилось. Сиди, грайся.
-Діду, я зробив! Вже відчуваю той укол-свербіж від ножа на на три довжини пальців! Та тут ще таке, мені було нудно вас чекати, та я собі ще вигадав таку забавку. Виявилось що це відчуття від ножа можна зрушити з місця і я погрався рухаючи його вправо-вліво, та догори-донизу. Навіть на кінчик носа зміг направить.
-Ти диви…ну то добре, от бачишь, ти зараз сам знайшов наступну вправу. А так я повинен був би розповідати тобі як це рухати, та як його зрушити. При цьому ти б нічого не розумів і казав би як це можливо, бо це не можливо. Але ти сам все зробив і як бачиш нічого складного, як тільки зробиш. Тож підемо далі.
- Нехай той свербіж переміститься до кінчика носа і тримай його там. Хай там і сидить. А свою увагу тобі буде потрібне розсередити поміж відчуттями у роті та всередині носа. Тобто між смаком та нюхом. І теперь, будь ласка, скажи що ти відчуваеш?
-Металевий присмак, це точно, та якийсь незрозумілий запах, нібито також металевий, це як коли розрізати яблуко і понюхати ножа.
-О! Добре. Тепер так…однією рукою тримай ніж далі, де він був. У іншу візьми ось даю тобі трошки землі. Цю купку землі розмісти там де кінчик ножа, а ножа прибери. І що?
- Тьху, діду…як землі наївсь, як ото впав та проорав носом і повний рот землі, тай на запах також!
-Хм..Да? Та щось ти вігадуєшь. Не може такого буть. Гаразд, ось тобі шматок хліба, нехай і він побуде там де був кінчик ножа.
-Так значно краще, й смак хліба й запах його.
-Ну от і добре, от ти й зрозумів, як тягтись кудись й до чогось Тямой, поки що зовсім близько. Друге, що тобі повинно було стати зрозумілим – як тіло, чуття й свідомість отримують відчуття від Тями.
-Ого, то та і на п`ять метрів можна?
-Взагалі то, хоч на п`ять кілометрів, а насправді, ще дещо потрібне.

Другий крок. Хоботок.
-Отже ми з тобою дійшли висновку, що на невеличкий відстані ти можеш щось відчувати. Але того замало, нам потрібне ще дещо. Наприклад, ти ж не можеш встромити носа у горнило, як куеш зализо, або зварюєш дві залізяки, щоб зрозуміти чи вже придатне воно до поковки або зварювання.
Для таких потреб є інші способи! і тут ми повертаємось знов до капелюха, до українського солом`яного капелюха, званого «брилем». Але не зовсим до ньго, бо тепер щоб вивчити бриль, тре вичити «хобот», або «хоботок», такий точно як у бджоли, для збирання меду, або у слона.
Зпочатку зроби знов усю ту вправу, коли відчуваєш смак та запах хліба на відстані у довжину двох долонь. Починаючи від ножа й закінчуючи хлібом.
Зробив? Гарад. Далі таке. Зроби з долонь таке коло, якби ти тримав якусь трубу або бревно, охоплюючи то бревно з обох боків. Тепер оте коло з долонь піднеси до лиця, до лоба, носа та рота. Середина того кола. Щоб прийшлася десь на ніс, але не торкайся пальцями до лиця. Коло з рук стоїть великими пальціями до лиця. Тепер теє коло рухай вперед-назад, не торкаючись руками лиця, на відстань до тієї точки де відчував смак хліба. Інакше, від тієї відстані де ти чуєш переддотик рук до лиця, хоч ще не доторкнувся, до того місця де чув смак хліба.
Таких рухів тре зробить десь 5-10. Ось так і тепер прибери руки від лиця.
Що ти відчуваєш перед лицем?
- Ну… така як труба стирчить, щось таке вперед від лоба, рота й носа. Ну від лиця та вперед. Схоже на… а! схоже на хобот, тілько прямий!
-Звісно. Так і має бути. Тепер візьми купку цукруна долоню й підніми руку, щоб цукор був нижче і трохи далі від того твого «хобота». І тепер тягни той хобот до цукру.
Та не питай як! Тягни і все! То твої відчуття й вони повинні підкорятися тобі, ти просто відчуваєшь що той хоботок став довшим та трохи викривився. Витягнувши хоботок ти повинен чути як він торкаеться цукру. Є? Добре. Що коїться у носі?
-Та якийсь запах, ніби й солодкий. Діду, так я ж знаю що то цукор, мабуть я собі то вигадую?
-Да? Ти диви… якой одначе «самокрітічний». Ну то спробуй його на нюх, чи є в нього запах і чи такий самий він?
-Зараз. Діду, немає ніякого запаху!
-От біда, запаху нема…це ж тре таке. А ну знов хоботом?
-Є.
-Ну…?
- То як це, хоботом є запах, а насправді нема?
-Слухай, хто в нас селюк, а в кого з нас дві вищіх освіти? Сиди, думай.
У тому й хитрість, що так працює Тяма. Ти отримуєш ті відчуття, які б дали тобі змогу з`ясувати з чим ти маєш справу.
Наприклад, ось тобі три склянки. Порожня й дві з водою. Одна вода гаряча, інша холодна, тільки з колодязя. Залізь отим своїм хоботом по черзі у кожну склянку, та декілька разів по колу, послідовно в кожну і знов по колу.
Тепер скажи, будь ласка, чи є відмінність у відчуттях при дотику хоботом до нутрішності кожної склянки. Чим вони відрізняються, у чуттях при дотику хоботком? На вагу, плотность, температуру, легкість та інше?
Мені не відповідай, в кожного інакше й по своєму, відповідай собі. О! По очах видно, щось відчув и зараз згадуєшь. Тепер сам собі розповіси ці відчуття, а я підготую вправу далі.
Ось тобі ті ж самі три склянки. Але зараз тобі не видно що в них всередині. По друге, там де гаряча вода, не видно чи йде пара, тож на зір тобі їх не відрізнити. Я їх поміняв місцями, хехе… а можливо й ні.
Тепер торкнися хоботком середини кожної склянки, декілька разів кожної по колу, та відповідь твоя має бцти така: тут я відчуваю, якби порожня склянка, тут як з гарячєю водою, а тут відчуваю таке, як з холодною. Зрозумів? Як це все промовив, встромляєш пальця у склянку, та перевиряєш свої відчуття. Працюй.
-Так, зараз…оце перша, друга, третя…ще раз, знов… ну здеється співпадає перший досвід з другим. Так, тепер перевіряю пальцем…хм…точно, порожня де порожнє, гаряча тут, холодна теж!
-Так ти вигадуєш чи нє?
-Е… а ще раз можна?
-Та хоч десять разів. Закрий очі, зараз поміняю.
-Так, перша, друга, третя… по колу…ну так, отут порожня, тут гаряча, тут холодна. Перевиряю… о, помиливсь… холодну й гарячу сплутав.
-Але порожню помітив. Так і це добре, бо вода скільки стоїть? Холодна грііється, а гаряча навпаки. Тобто, вже якби й не сильно вигадуєшь,га? Ну, якщо вже й не вигадуєш, то зробимо таке. Підійди до оцього дерева й встроми той свіх хобот всередину стовбура. Так, тепер прислухайся та зосердься на відчуттях, хоча й на Почуттях також. Треба десь хвилин зі п`ять.
-Щось таке, ніби біжить знизу догори.
-Нє.. нє … ти не вигадуй, зараз весна, авжеж біжить.
- Але ж я відчуваю!
- Так ти відчуваєш чи таки все ще вигадуєш?
- Ну, мені здається. Що в данному випадку – відчуваю.
- Молодець, добре. У деяких речах важко відрізнити де ти вигадуєш, а де дійсно насправді відчуваєш, тому завжди ти маєш бути насторожі. Ось тобі маленьке випробування. Як відчув, що воно там всередині біжить, то зосередься на вухах. Є щось?
-Діду, а хто співає в лісі?
- Зараз? Ніхто.
-Як ніхто? Я чую, хтось співає!
- Притули вухо до дерева. Що?
-О! Так от хто співає!
- Ну нарешті. А шо то за спів? Розкажи. Де він знаходиться?
-Спів якби й в голові, але я розумію, що йде він з дерева, тай ніби й чути його всередині самого дерева. Голос жіночій, але слів не розумію, якби співають українську пісню, українською мовою, але чомусь самі слова не зрозумілі.
-Ну нарешті, то мабуть з тебе щось і вийде, може ти й не зовсім дурний. Можу красиво розповісти тобі байку, що то співає Душа дерева. Ніхто не знає чи так воно насправді чи нє, але від тих співів пійшли байки про людей в деревах та мавок.
- А можна я ще послухаю, дуже приємно та якось заплакати тягне, хоч пісня й не сумна.
-Слухай. То вже твоя душа ридає. Сиди. Потім прийдеш.
Наступний крок. Бриль.

Наступний крок. Бриль.
-Ну що? Оговтався?
-Так. Трохи дивне відчуття і почуття від того. Зараз стан такий, аби нічого не розумію, хто я, що я, де я. Знаю тільки точно що я зараз є. Присутній, живий, дихаючий. Та й все. І враження таке, як десь у дитинстві побував.
-Ооо! То гарний стан, хоч і важко в ньому знаходитись. Запам`ятай його, він знадобиться колись у нашіх розмовах.
А тепер далі по Брилю. Працюємо?
-Авжеж!
-Ну, щоб засвоїти ту науку Бриля, знов потрібно йти здалеку. Бо якщо просто сказати відчуй бриля на голові, то декілька людей зможуть те зробити, а решта ні.
Отже почнемо з того, що ми назіваємо «Сатурн» або по-старому Коляда. Да, Коляда й Кронос, як би одне й те саме, але ж і не одне. Бо грекі боялися Часу, а ми поважали й товаришували з ним.
Так от, будемо робити з твоєї голови отой Сатурн.
Піднеси руки до голови. Вже знаєш що не потрібно торкатися й потрібно відчути «передчуття того передотику». Одну руку постав так, якби прикриваєш очі від сонця. Коли дивися кудись в далечінь. Як козирок або дашок у картуза. А іншу руку, так якби ти того картуза дашком назад повернув. Аби дощ на шию не капав. Ага, так.
Тепер рухай руками навколо голови та утримуй оту невеличку відстань від неї яка дає відчуття переддотику. Зроби разів п`ять-десять.
Ну що відчуваєшь?
-Такеє, ніби млинець навколо голови. А, ну точно – голова як Сатурн, таке поземне , плоске коло, навкруги голови.
-Добре. Зараз похитай головою вправо-вліво та вперед-назад. Що відбувається?
-Воно хитається разом з головою.
Так, добре. Запам`ятай це відчуття. Але якщо його забув, то просто знов зроби того «сатурна».
Далі від того «сатурна», його тепер будемо звать полями капелюха, або ж крисами. Від крисів поводи руками над головою до маківки, навколо всієї верхньої частини голови – з`явиться відчуття дійсно капелюха на голові. Є?
-Так.
-О! Зараз струси головою. Не злітає?
-Ой! Зникло!
-Так і має бути. Струс будь якою частиною тіла прибирає або зменшує будь яке відчуття, хоч добре, хоч погане. І біль і втому. Як не прибирає зовсім то зменшує, так можна зменшувати поступово й прибрати зовсім. Але у данному віпадку, тобі потрібно струшувати та заново відновлювати те відчуття капелюха з крисами, аж поки вони не залишаться попри струшування.
-Є, зробив. Вийшло усього за три рази, три кола струшування та відновлювання.
-Швидка Настя…взагалі людям потрібно більше разів, ну то гаразд, якщо втратиш відчуття, знаєш як відновити.Далі.
Зараз зроби таке, від того відчуття крисів, тобто полів капелюха, поводи руками від краю тих полів до плечей, до грудей та до спини. Ніби як сітка від комах або бжіл звисає навкруги лиця від крисів до тіла. Ото і буде бриль. Або вже Бриль та як що зовсім точно, то Бриль пасічника! Наше з тобою «іскомоє ощущеніє».
Останнє. Шо з цим усім робити.